Жадан і Собаки "Радіопромінь" (2023)
Зубожілий Жадан зі звичним перегаром свого пролетарського ска на шостому альбомі гурту Жадан і Собаки.
Традиційно бляклий альбом філолога-імітатора Сергія Жадана на нивці алкогольних реконструкцій та знуджених проповідей кращого життя для босоти.
В ієрархії масла Жадан-музика знаходиться на останньому місці після Жадана-прозаїка та Жадана-поета. Для чорного романтика він надто нудний у своїх пісенних проповідях, і панк його не зовсім панк, а така собі філологічна реконструкція у кедах.
Пролетарський імітатор Жадан у формі колективу Жадан і Собаки є перехідною ланкою еволюції між Перкалабою та Міхалком. Перегарний примітив перших він вже випереджає, а от до другого у міцному союзі Тані Буланової та групи Ramones ніяк не може дотягнутися. Інколи навіть гурт ТІК у своїх найкращих кондиціях видає, щось значно цікавіше. Про Гадюкіних біля маски Жадана навіть краще не заїкатися.
Переслух альбомів алкогольних реконструкцій цього філолога-імітатора – це одна з кар єгипетських. Він – бич Божий. Дещо поліпшена версія Артема Пивоварова для філологів. Єдина місія його діяльності у складі гурту Жадан і Собаки – це задовбати слухача. Якщо Пивоваров задовбує всіх своїм неофітним українством зі слов'янофільським душком (слух. новосибірський гурт Сруб), то Жадан задовбує своїм пролетарським перегаром. Можливо, це у нього навіть місія така підпільна – задовбати всіх своїм пролетаріатом, і колись йому навіть медаль дадуть за цю невтомну боротьбу на невидимому фронті.
Варто відразу, певне, зазначити, що до інших учасників колективу має бути мінімум запитань. Звукове мислення, звісно, могло бути дещо урізноманітненим, але вся проблема цієї пролетарської, аутсайдерської куряви у тому, що Жадана постійно не встига за саундом. Він не зовсім спринтер навіть у жанрових мірках. Не витримує темпу та починає захлинатися у власному.
Найкращим альбомом гурту Жадан і Собаки варто таки вважати дебютник "Спортивний клуб армії" (2008). Це ще доволі побожний та не стільки примітивний запис, де Жадан ще має що сказати своїм музичним стендапом. Це вже краще, ніж Перкалаба, і, найголовніше, там ще немає Шнура. Його пролетарське ска ще може забігти в інші звуки, наприклад, в блюз під Сантану, а іронія більш жвава та наїжачена, аніж усе подальше. Хоча й там вже сам Космос натякає йому на те, що не варто цією балканщиною наближатися до Братів Гадюкіних. Там, де у БГ, власне, процвітає живе м'ясо, у Жадана лише скніє прісна консерва. Він не настільки пластичний для цих ефемерних алкоматерій (не Буковські, одним словом) і загалом, з погляду вічности, це міг би бути ідеальний саундтрек до православного фарсу Генделик (2023), якби звідти забрати весь русскій мір.
Всі подальші альбоми зливають в один і навіщось з'являються ті спроби надолужити Шнура. В утопічних маніфестах альбому "Зброя пролетаріату" (2012) ще якось можна згадати деякі тексти та такі собі експерименти зі звуком, але бахурський вайб – це аж ніяк не покликання Жадана. За Шнуром не встигає, Міхалка – не наздоганяє, а з такою босяцькою філософією навіть страшно згадати іспанців Ska-P. Сюди б фітом Бардаша у фабричній фуфайці – викапаний Володька Тринкін, але потяг вже пішов.
Байки альбому "Бийся за неї" (2014) доволі одноманітні попри все цитування "Щедрика". Знову Шнур. Знову антикапіталізм та моралізм. Кавери – це зовсім не його (в оригіналі у The Stooges є саспенс, а у Жадана лише куций дармовис). Щось цікаве виникає лише тоді, коли той омріяний ска-панк поступається місцем альтернативі ("Марат"). Тоді весь гурт наче на мить змінюється, немов повстає зі сну, ніби згадує про своє справжнє покликання дарувати людям радість. Та ще трохи, і він знову заходить у свою понуру панщину чемного оповідача у кедах.
На балаганному альбомі "Пси" (2016) мусив обов'язково бути фіт зі Сердючкою ("10 праведників"), але замість цього лише багато галасу з нічого. Знову він ні Шнур, ані Міхалок. Знову навіть мінімальна доза альтернативи хоч якось урізноманітнює цю босяцьку жуйку ("Листопад"). В ідеальному світі це був би ідеальний саундтрек (разом з Бронюком) до фільму Скажене весілля (2018), якби звідти забрали всю українофобію в руках придворних артистів ("Ребе").
Альбом "Мадонна" (2019) своїм безглуздим та нещадним ска вже зовсім грішить самоповторами у тих приречених спробах наздогнати Шнура та Міхалка. Альтернатива знову хоч якось вигріба кудись, але її настільки мало, що навіть цьогорічні Гайдамаки кращі у своєму електророці реміксами.
Новий альбом "Радіопромінь" (2023) після його сольного жахіття на дисках "Фокстроти" (2021) та "Skovorodance" (2023) продовжує задовбувати уважного слухача. Це банальна халтура, яка своїм кастрованим скелетиком так нагадує його "Ворошиловград" у стрічці Дике поле (2018) з персональним камео в ролі Шварца.
Початок цього альбому аж до треку "Кокаїн", де мав би бути фіт з ТНМК, винятково невчасний у нинішньому часі навіть там, де він поруч цитує музику з радянського фільму про Буратіно та RATM. Зовсім лівий та кволий кавер "Наркомани на городі", який лише вкотре вказує йому на той недосяжний для нього рівень. Одноразові треки "Метро", "Ріка", "Віскі", "Радіопромінь" та зубожілий gypsy punk "5-а авеню" з Gogol Bordello, які ще колись співали "Dogs Were Barking".
У треці "Вафлі Артек" Жадан так дає Юру Хоя, що тут постає лише одне запитання – де фіт з місцевим представником секторгазарепу Скофкою? Дует з Карпою, яка хоч трохи підійняла його сковородіану, це чиста кумедія серед білого дня, де емерити сповідаються за колишні гріхи та навіть не без гордості заявляють, що гуляли краєм безодні ("Виживи"). З усього альбому цієї пролетарської куряви хоч якось можна виокремити лише трек "Рогань" (Міхалок для бідних), і тільки там, де можна лише вітати його постпанківський заплив.
Окремо тут, звичайно, варто згадати трек "Серце", де Жадан зраджує ідеали світової революції з попсовою співачкою Соловій. Схоже, що Соловій також ще та бійчиня невидимого фронту, адже це саме вона своїм андріївським коником так западлила всім ліберальним людям України, взяла на сміх їхню псевдотолерантну дурість. Згадувати у "Серці" нічого. Початок та кінець – Ланин. Серединка – це трек Shura "Touch". Після апокаліпсису настає якась сектантська неошароварщина в дусі Jerry Heil. Цікаво, якою була б реакція стурбованої громадськости у тому випадку, коли б вона співала не "Торкатися життя, немов жіночих животів", а "Я чую нині те, що ти шепотів. Торкатися життя, немов чоловічих прутнів"?
Тут би, звісно, Жадан міг уклінно перепрошувати за таку токсичність маскулінної тавтології, але якби це було по-пролетарськи дешево та сердито! Що, ніхто не хоче скуштувати пролетарського тіла? Ось і Жадан щось поник та морозиться після того випадку. З цієї нагоди Варіанти вже давно радять Жаданові з його слобожанським косплеєм Генка Муді стати на заквітчану стежину рнб для чічок та їхніх колінець, співати там усілякі сороміцькі декамерони про солов'я у руці та синичку в піднебінні. Проте, схоже, і це йому вже не допоможе.
І тому нумо дивитися історичне відео Віктора Неборака про генезу Сергія Жадана, а також різницю між харківськими та віденськими повіями. Мусить таки бути у трударів якась радість у житті.