Між нами

Довоєнне кіно з анекдотом про гінекологиню та вагітну наркоманку, яке вперто намагаються натягнути на психологічний трилер та навіть нуар.

Уродженка Львова Соломія Томащук могла зупинитися у своєму дебютному фільмі на короткометражці, але навіщось розтягує цю халтуру на дві години. Її жахливе кіно демонструє хіба що новий рівень ледь помітного продакт-плейсменту в українському кіно десь між розвагами та начебто артгаузом з атмосферою дешевих серіалів на ICTV.

Режисерка Томащук полюбляє Кроненберга, Гічкока, Кубрика та Ганеке, а тому вважає свій фільм психологічним трилером та навіть нуаром. З трилера у стрічці Між нами немає ніц, з чогось психологічного тут тільки нездоровий потяг до великих планів. Від нуару – лише жалюзі на кухні. Те, що чверить героїня Вітовської, важко назвати нуаром, скільки б режисерка не спонукала її до косплею гічкоківських білявок (хоча чорно-червоний образ то є перша кляса).

Важливою алюзією у своєму фільмі Томащук ще вважєє стрічку Gone Girl (2014) Девіда Фінчера, але з цим тут якась відверта засада. Gone Girl – це тонка сімейна комедія. Дешевий та грубий треш Томащук біля неї навіть близько не валявся. Деяким своїм вузіалом фільм Між нами рухається вбік стрічки The Neon Demon (2016) Ніколаса Віндінг Рефна, але й там інколи стібуться та знущаються комедією. Хтозна, що хотіла зняти режисерка Томащук. Вона настільки ревна фанатка кодексу Гейза у фіналі, що чогось на кшталт чорної комедії Very Bad Things (1998) від неї важко очікувати.

У цій бездарній пародії на трилер чи на кіно взагалі можна виокремити інколи лише оператора. Все інше – то є чистий жах, сон розуму. Банальний сценарій, мляві діалоги та багато довоєнного суржику. Суцільні кліше скрізь та відразу. Абсолютно зайва сцена з голою Пустовіт біля дзеркала. Притягнута за вуха служба в АТО її чемного чоловіка Захара. І коли це востаннє київські ультраси так з кимось билися?

Істерики акторів на початок фільму легко переплутати з істериками акторів на старті стрічки Я, Ніна (2023). Жахливе дуркування акторки Пустовіт легко переплутати травмованою героїнею Марини Кошкіної у львівському фільмі Із зав'язаними очима (2019). Десь незабаром вони мусять зіграти разом у якійсь казочці про Бабу-Ягу та її сестру-близнючку.

Дешева музика, дешеві глюки з трупами. Подоба феміністичного маніфесту двох кобіт у біді проти холодного чоловічого світу відразу розчиняється в пафосі своєю патріархалочкою разом з кумедними натяками на класику Рідлі Скотта Thelma & Louise (1991). Для повного маразму копам Томащук потрібна ще неповнолітня дочка-розумничка когось з них, як у Раяна Гослінга та Рассела Кроу.

Нє, звісно, можна навіть подумати, Томащук якась особлива іроністка-синефілка, яка просто жвавими жіночими руками деконструює чоловічий жанр. Та вона зовсім не Едгар Райт і смішно у цій стрічці лише там, де її актори скочуються своїми істеричними гримасами у цілковитий маразм. Після сварки Захара та Сані це кіно можна було закривати назавжди, але ж наркоманка Саня тут ще й жертва війни. Овва, це вже повний вінець цих екранних гніздостраждань.