Псевдореперський пшик, який чудово ілюструє стан місцевого репу біля маминої зупки.
Третя стрічка режисера Мирослава Латика про шлях пацана до успіху стає максимально безглуздим проєктом у його фільмографії.
Допотопний фільм Мирослава Латика існує у типовій для вкраїнського кіно ситуації, де місцеві мистці навіщось беруться за те, на чому вони навіть приблизно не знаються вкупі з цілковитим ігноруванням контексту. Якщо читати свіжі інтерв'ю режисера Латика, то відразу можна зрозуміти, що він навіть не розуміє, що таке реп.
Королі репу довгих два роки добирались до українського прокату і за цей час у місцевій музиці багато чого змінилось. Навіть цитатний треш Латика Максим Оса та золото Песиголовця (2022) встиг вийти раніше. За паростками ілюзій про ситуацію в місцеву репі та місцевій культурі це кіно Латика може вважати своїм пращуром наївну стрічку Сквот 32 (2019) з абсолютно неправдоподібним результатом реп-батлу на секонд-хенді.
За такої ситуації навіть у 2021 році, коли, наприклад, вийшов альбому гурту Твій Бог Сьогодні П'яний "Голос Пітона", три сценаристи Королів репу могли б зафіксувати цікаву колізію щодо ілюзій навколо місцевого репу. Могли б зробити щось в дусі This Is Spinal Tap (1984) Роба Райнера, пародію на дитсадкові потуги місцевих псевдореперів. Коли у їхній стрічці виконавець рагуль-попу, безпритульний нині хлопчик Вельбой, вдає з себе репера, то на цьому можна ставити хрестик, оскільки ні він, ні його друг Діма не вміють читати свої примітивні тексти.
Однак ці сценаристи нічого не знають про контекст місцевого репу, а тому цілком серйозно намагаються громадити цілу масу рагульської банальності, де з репу хіба що наліпка N.W.A на лампі. У Straight Outta Compton (2015) є хоча б свій вайб попри всі недоліки прямолінійних байопіків. А пролетарська іконічність канонічної стрічки 8 Mile (2002) завжди була дещо кумедною у своєму простакуватому наїві, який цьогоріч трохи обстібав львівський репер Клоннекс на новому альбомі, але там хоча б був реп.
Латик щось там намагається косити свій фільм під Восьму милю, але десь трохи можна подумати, що це просто невдала мімікрія про Антоніо Лукіча. Особливо з огляду на те, що спочатку це мала бути історія про гурт Курган & Agregat. Це максимально безглузда та безцільна стрічка навіть якщо й бачити у ній якісь мінімальні ідеї місцевої карикатури на ґансту.
Після інтерв'ю Латика, а особливо після одноклітинного псевдорепу у його саундтреці, надзвичайно важко повірити у те, що він фільмує іронічну історію спотворення ідей репу на місцевому ґрунті. Історію ілюзії та місцевих фейкових фрешменів, де білі не можуть високо стрибати, а в Україні переважно не вміють читати репу.
Його бездарний фінал після самовбивчої покути псевдорепера Діми вбиває й будь-яку надію на потяг його мислення до тієї думки, що на території шансону нікому не стати репером. Лише рік часу його кіно не дотягнуло до того моменту, де в Україні почали масово міксувати шансонну атмосферу з начебто репом. Хоча Скофка випустив свій мініальбом секторгазарепу саме у 2021 році.
Королі репу є типовим для Латика покручем всіляких кліше у його фільмографії. Це історія спотворення його режисерського мислення на місцевому ґрунті з дешевою пародією на Baby Driver (2017) Едгара Райта та недоречними згадками про реп. Це перше українське кіно, де Ірма Вітовська є цілковито зайвою у кадрі зі своєю повією з моральним на споді. Може він й бачив Hustle & Flow (2005), але навіщось тягне її кудись вбік плаксивої достоєвщини стрічки Батько Олександра Кобзаря.
У цьому фільмі мало б бути місце для Дзідзя, оскільки місцеві мистці мають дурнувату звичку не встигати за часом, щоб згодом невдало наздоганяти його у своїх дешевих фантазіях.
Королі репу є максимально невчасним кіно на тлі цьогорічних альбомів Badboka та Clonnexa зі Львова, на тлі любови львівських третьокласників до фонку, на тлі остаточної деградації псевдорепу на лейблі Енко з його недореперкою альоною, набурмосеним Скофкою чи паном Псюком, якого вже зовсім накрила псевдомесіанська клініка. Якщо у цього фільму і є якась мораль, то вона, власне, про те, що не варто місцевим мистцям братися за чужі для них теми та не варто називати репом усілякий бездарний речитатив.
фото: dzygamdb.com