Пісні фронту 2022 (# 25)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити й зараз без жодних сподівань на метаморфозу. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає, як це вже було після Євромайдану та Криму з Донбасом.

Зміни на цій ділянці культурного фронту наразі достатньо мікроскопічні.

З відомих причин на цю територію почала заходити аморфна попса (NK, Меловін, Макс Барських, Олександр Пономарьов, Павло Табаков, Монатик, Бужинська, Білозір, Могилевська, Федишин Sowa, Positiff, Tayanna, Dantes, Slavia, Артем Пивоваров, Лобода, Дорофєєва, Ірина Білик), яка ще так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Саме тому поміж такої кількості мотлоху з аудіопродукції особливого дорогоцінними є перлинки на кшталт треків львівського репера Badbok, Вови зі Львова, харків'янина Бориса Севастьянова, рівненських панків Брем Стокер, Антона Слєпакова з мініальбомом "warнякання", вінницьких фолк-рокерів Очеретяний кіт, Королівських зайців, Tik Tu, Ульмо Три, Циферблат, Енджі Крейда, нью-вейву Паліндрома, гурту Пиріг і Батіг.

Простакуватий постпанк зі зайвими візитами до раннього Скрябіна та перебіганням дороги Паліндрому. Типовий приклад того, як тутешня лірика гальмує закордонний саунд. Такою банальною штукою надзвичайно важко наздогнати росіян Motorama чи білорусів Molchat Doma.

Добрий інді-поп як докір новому Сергію Бабкіну. Хоча текст таки варто повністю докручувати до омріяного ідеалу.

Незрозумілий захід найкращого місцевого поп-виконавця, який завжди добре знався на текстах, у світ графоманського колива про макові вуста, лелек та гаї в косах.

Фірмове продовження торішнього альбому Курган & Agregat "Зембонджу", яке боїться налякати своєю іронією солодкий нектар хіта "Ретузікі" у пісні про сексапіла Богуна.

Графоманія на хайпі дитячого поп-року зі згадками про батьківський брит-поп та маму Кольцову.

Львівський колектив з плаксивою графоманією та хриплим голосом у бік британців Stereophonics про вітрила хмар у намолених храмах, де смерть стала першим причастям. Maybe tomorrow.

Прівєт Філіпу Кіркорову з інкубатора графоманських текстів. Без сміху дивитися це щем-порно просто неможливо, особливо там, де Настя намагається втиснутися своєю фігурою у вузесеньке вушко голки. Як люди лише не вивертаються бубликом, щоб довести свою потрібність неньці-Україні.

Топовий неосоул з іронічним текстом, якому також варто в ефекті Бабкіна підтягнути українську мову для більш делікатних ефектів, щоб передавати привіти Сансею від мрійника з The Brand New Heavies.

Етнокодовий покруч з батьком Тарасом на плечі. Титанічний маразм, який би могла врятувати остання стадія іронічної збоченості, але схоже, що цей дуетик навіть не знає, що це таке.

Колись порнографічний гурт Liloviy (як дешева версія Tik Tu), а нині просто колектив Olena Kovernik несподівано вродив добрий фолк без етнокодового жаху. Неждане щастя поміж іншої їхньої діяльності, де їх постійно водить блуд у щебетливий треш. Схоже, що Snowpoet таки помічний у пригоді.