Агнець львівських рагулів. Леокартова афера

Рекламний ролик про запровадження ЛеоКарту у Львові від садових епігонів переховує під морквяною стилістикою Веса Андерсона банальний совок.

Щоб не робили своїми руками креативники міського голови Львова Андрія Садового, якою б Європою вони не прикривалися – це завжди буде совок. Не допомогти мешканцям міста, не покращити їхнє життя, а замахати, задовбати та наїбати – це їхній звичний девіз.

Знущання з міста та його мешканців є давньою традицією агнця львівських рагулів А. Садового. Садовому та його посіпакам постійно бракує культури для чогось цікавого. Він постійно з'являється у якихось трешових проєктах, де намагається здаватися жвавішим, аніж він є насправді. Якщо не мляве камео у бездарній стрічці Еґреґор (2023), то відвідини примітивних львівських стендаперів з Культурної оборони, де він трохи загнався зі своїм провінційним сексизмом щодо Анджеліни Джолі на тлі допомоги ООН Львову.

В останніх короткометражках, а особливо у стрічці Астероїд-Сіті (2023) Вес Андерсон продовжує свою улюблену тему людського дріботіння перед Катастрофою. У тому рекурсивному перевантаженні інформацією та обличчями він залишає простір недомовленості для того, щоб глядач замість пасивного споглядання нарешті почав діяти сам. Почав шукати та долучатися до спільної справи замість надмірної каталогізації з пістрявими закладками для всього, що рухається, яка лише створює видимість впорядкування абсурдного світу.

Посіпаки Садового занадто дрібні для подібних ідей. Пропаганда ЛеоКарту у стилістиці Веса Андерсона від бездарних епігонів з Ратуші вже традиційно не дотягує до оригінала, а тому звикло копирсається у совковому болоті під Леоніда Гайдая. У болоті українофобних серіалів на кшталт Останній москаль, Великі Вуйки чи Догори дриґом про пригоди львівського лоха у російськомовному пеклі Одеси-мами. Там, до речі, артистка Васько давала пародію на Ірину Фаріон ще задовго до того, як це стало хайпом.

Утопічна втіха ратушної короткометражки про ЛеоКарт за своїми фільтрами може продемонструвати лише радянське мислення історії про життєрадісного лопуха Шуріка, вухастого фраєра, якого легко можна намахати. Орган на тлі контролера, а також твіст під шахи з емеритами – то чистий Гайдай. Цікаво, а радісних пенсіонерів на Сихів звідки привезли? Вони хоча б місцеві чи десь з іншої області?

У постаті цього чушпана-окулярника Садовий глумливо має за лохів усіх львів'ян (лох – львівський охайний хлопчик). Так він їх бачить збоку – інфантильними лохами у червоному пальтечку з безвладними рукавичками нерозумної дитини. Саме для львівців у фіналі цієї пропаганди лунає пасторальний фолк.

Садовий постає у цьому кіно у ролі Господа Бога. Бога з валідатора зі своїм незмінним кулачком незламності. Однак творці цього фільму забувають про те, що у цій теології панує амбівалентний символізм. Тому Садовий на своєму балкончику, наче та Рапунцель у профіль. Може він ще косу спускатиме з другого поверху? На що тоді натякають автори цього морквяного смузі? Хто вони, до речі, які прізвища у цих анонімів?

Цей Бог насправді несправжній. Навіть для такої дрібноти цих солодкавих побрехеньок він потребує незрілого бидла (за словами авоськи Подоляк з часів Львівської садової республіки), яке бикуватиме до всіх, хто не слухає цих казочок.

"З ЛеоКарт дешевше. Тепер проїзд усіма видами транспорту 13 гривень" – каже за кадром радісний голос якоїсь сніжинки. Про значне подорожчання поїздок у трамваях тут жодного слова. Його загортає у свої цнотливі папірчики садова рупориця Сало задля додаткової премії. А з якою насолодою цей голос сніжинки говорить про те, що після 20 гривень у водія згодом буде ще дорожче. Певне, що навіть кінчає десь за кадром з того щастя приватним онаністом.

Після такого автори цього ролика можуть хапатися хіба за тупі приколи на кшталт "Передайте за проїзд". Дивно, що ще "Прошупана" не згадали. Ці глузливі маркери також не новина. Подібне вже було під час скандалу зі скульптурою малому Моцартові, який диригентка Линів висмоктала з пальця, а також під час сварок довкола садового кітчу "Впевнена" у Стрийському парку.

"А додаток потім" – байдуже повторюють декілька разів веселі пофігісти Садового. Як і пересадкові квитки. Зважаючи на совковий оптимізм фінальної частини цієї пропаганди це "потім" настане десь у світлому майбутньому. Хто автор цих рекламних побрехеньок? Таке міг зняти лише той, хто тут не живе або ненавидить це місто.