Ще один романтичний плаксій на українській сцені з цілковитим упослідженням біля Її ніг.
Вікіндескове рнб від сина Олега Скрипки бавиться у соліпсичне страдництво закоханим мучеником у чорному.
Доволі комічно бачити біля виконавця Ustym рядки про те, що на його стиль, окрім, звісно, The Weeknd, вплинули ще й Golubenko та Yaktak. Могли біля нього вже хоча б мінімально згадати Nikowа.
Син Олега Скрипки зі своїм рнб є ще одним адептом романтичного плаксійства на українській сцені. Ще одним закоханим мучеником, який так знеможено конає страдником у романтичній катівні.
Цей ліричний герой настільки зменшується перед Її священним статусом, настільки зморщується, що його побачиш хіба через лупу. Цілковита залежність та підпорядкованість десь навіть й полегшує його ствердне бажання померти від Її рук.
Нині романтичне плаксійство в українській музиці дійшло до тієї межі, де після стількох принижень перед Нею на горизонті нарешті вже має зринути страпон. Його тінь давно вже блукає рядками багатьох українських романтиків (Вакарчук, Скай, Фіолет, Bah.Roma, Yaktak, The Curly, Нікіта Кісельов, Parfeniuk, Твій зайчик пише тощо).
Чогось на кшталт монологу Сема Роквелла з третього сезону серіалу Білий лотос країна, звісно, не дочекається від них ось так відразу, але хоча б побачить перші несмілі кроки у цьому керунку.
Власне, кобіти у цих романтичних сферах значно цікавіші за хлопів (Валерія Вовк, Буловінова, Monokate тощо). Вони добре знають, чого вони хочуть. А у цих лиш одні солодійні плачі. І плачуть вони не за Нею, а за собою, маминим сонечком.
Попереднім релізом Ustyma варто, певне, вважати мініальбом 2023 року "Скажи моє ім'я" (добре, що не "Назви мене своїм ім'ям"). Це були вікіндескові терени торонтійської школа рнб (Majid Jordan, Plaza, dvsn, Black Atlass, Always Never) з типовим тут плаксійством за Нею.
Лише Вона кличе його до життя та розіб'є його серце. Лише Вона може все, поки може лише рюмсати. Звісно, що він ніколи не знайде нікого кращого, ніж Вона. Його не лякає така кількість крові на Її руках, адже він все віддасть, щоб побачити Її святе лице. Якщо він і має на увазі під поверненням "туди" те, що першим з "туди" римується, то хіба у своїх фантазіях.
Акустичний мініальбом "Відпусти" (2026) більше нагадує каверний запис соульних стандартів. Траурна обкладинка. Класика Ролана Барта "Фрагменти мови закоханого". Десь цей його соліпсизм навіть можна вважати тут чимось концептуальним.
Присутність наказового способу (привіт Вакарчукові у химерному покручі вакарчукесок з вікіндесками) натякає хіба на те, що він може так безпечно застосовувати цей імператив лише тому, що Її не існує.
Всі ці романтичні страждання булькають хіба у голові ліричного героя, а він насправді ще зовсім нецілований. Якби він хоча б словом заїкнувся про щось подібне біля Тієї, кого він так вперто описує небезпечними словами, то вже давно був би періщений першим, що Їй потрапило б під руку.
Цей мазохістський фаталізм зі Смертю з Її рук виправдовує щось ще підліткове у ньому. Його соліпсизм, де не лише повторюються слова чи теми, але й треки нагадують все попереднє, є затишним сховком у своєму зацикленні. Не надто надійним оберегом від Її пасток.
Десь це ще й комічне моделювання потенційних ситуацій у майбутньому. Там, наприклад, він уявляє себе сповідником для дуже, дуже поганої дівчинки на колінах: "Спокутуй всі, свої гріхи. Віддай мені увесь свій біль. Секрети всі, розкажи. Й забудь про всіх, лиш сьогодні" ("Цілуй мене").
Колись, можливо, він і відійде від цих кліше, щоб прийти до реальності. Або ж ні. Фантазійний світ у романтиці не менш цікавий у натренованих руках.