Сеанс ректальної тупості для деяких недалеких журналістів з сайту захід.нет.
Дебютний серіал співака Дзідзя під акомпанемент галицької народної мудрості "як не срачка, то пердячка".
Парафіяльний персонаж Дзідзя, цей улюбленець греко-католицьких священиків та їхніх малолітніх чад, вже після першого свого фільму про контрабас дещо зрозумів про примітивність свого гумору. Тому у другому фільмі про перший раз він вже апелював до оперного вокалу та експлуатував тему інклюзії (бо хто ж його бородатому кідалтові дасть на тверезу голову).
Але щось десь знову пішло не туди і на свято Миколая Дзідзьо виклав в етер студії 1+1 свій дебютний серіал Відморожений. Його рекламним слоганом, до речі, мала стати фраза одного з персонажів серіалу: "Це була тупа ідея". У серіалі Відморожений про сім'ю Дзідзюків повстає вже звичний для нового українського кіно тріумвірат халтури, кон'юнктури та трешу. Дзідзьо, звісно, що не де Фюнес (Заморожений 1969 року) і не Сталлоне (Руйнівник 1993 року), і тому у його серіалі вже традиційно грає букет з радянських комедій Леоніда Гайдая та цитаток з деяких закордонних фільмів й серіалів. Такий собі троєщинський постмодернізм з пережованих та виблюваних гегів й хохм, яким особливо вирізняються українофобські та антигалицькі серіали студії 1+1, типу, Останній москаль, Догори дриґом та Великі вуйки (дзідзьовий селюк Міша також думає, що тример для носа – це вібратор).
Постмодернізм Дзідзя пережували вже навіть двічі (якщо не тричі), оскільки у тій його концентрації кривляння та тупості у кадрі інколи здається, що сценарій йому писав сценарист маразматичного фільму Скажене весілля (там, де з'являються алюзії на американські стрічки 1990 року Problem Child та Ghost Dad) чи серіалу Догори дриґом (експлуатація фільму Вікенд у Берні 1989 року). Тібетський монах Дзідзя нагадує про його йогу в придуркуватій стрічці Свінгери 2.
Бородаті приколи, висмоктані з пальця колізії, безперестанне нанизування ідіотизмів та постійний продакт-плейсмент Епіцентру у кадрі лише посилює жахлива акторська гра майже усіх персонажів серіалу. Світлою плямкою у цьому треші можна назвати лише Ганну Кузіну (Ріта), яка на мінімалках робить усіх однією лівою, хоча, звичайно, не зовсім зрозуміло, що вона взагалі знайшла у цьому серіалі (можливо через те, що тут у неї більше простору, ніж у халтурі Готель Едельвейс). Схоже, що у вологих фантазіях Дзідзя Кузіна йому десь трохи ввижається акторкою Еллі Вокер з фільму Універсальний солдат (1992).
Попри те, що дія серіалу відбувається десь поблизу Києва, усі 16 епізодів цього дійства базуються на галицькій народній мудрості "як не срачка, то пердячка". Увесь кіносвіт відмороженого Дзідзя базується на гівенці, лайні, дупі та навіть сраці (яку тут чомусь запікують). Але навіть з таким нестримним ректальним натхненням серіал незайманця Дзідзя вже традиційно достатньо беззубий у своїх школотних приколах про яйця, поголені киці (себто, вагінчик) чи гейські страхи для селюків. Можливо, що саме так Дзідзьо хотів переплюнути анально-пердільний перелік Андрія Любки у книзі "Карбід", який таким квазібрутальним чином хотів позбутися сопливого серпанку в очах дівчаток-підлітків (а мо' й хлопчиків-підлітків). Але парафіяльний сім'янин Дзідзя навіть бухнути чи курнути (шмалі) нормально не може. Його серіальний прихід від грибочків у лісі (7 епізод) такий вже дешевенький, що просто жах. Навіть коли він, Шрайбікус, займається випадковим сексом, то наче тисячка янголяток пурхає на кінчику його голочки (і горобчик там так: стриб, стриб, стриб).
Але Любка, тут, звісно, ні до чого. Бородата парсунка Дзідзя, окрім безсмертної адорації на комедії Гайдая, особливо тащиться від фільмів Джадда Апатоу та Сета Роґена про різноманітних кідалтів в інфантильному світі. Дзідзева куртка у Відмороженому якось дивно перегукується з курткою Роґена у фільмі Long Shot (2019) про любов кідалта з президенткою США та несподіваними алюзіями на Україну в ролі чмошного президента-кіноактора, який хоче повернутись назад в кіноіндустрію. Дзідзьо особливо мав би зацінити епізод, де Фред дрочить на промову Шарлотти, бо ж його побожний персонаж ніколи не дрочить (хоча на саму Шарліз Терон, то навіть не гріх).
Бородата дитина Дзідзьо навіть не соромиться пропаганди свого рагулізму у цьому карнавалі придурків. Наприкінці серіалу його якось називають "дикуном з жартами нижче плінстуса" і фраза про "треш в бабусиній рамці" також стосується його совкової творчости. Він дешево та сердито експлуатує радянські надбання (хоча може відмазатись тупими мізками свого персонажа Міші, якого в 1996 році заморозили на 23 роки). Гайдай – затичка в кожній дірці. "Пастой паравоз", “Лєбєдіноє озєро”, плюс музичка з 50-60-х, яка в деяких своїх варіаціях нагадує про французький серіал Елен і друзі, хоча за такої к-ті Гайдая більше апелює до хіта групи Браво "Как жаль".
Минаючи панківські згадки про Сєктор газа можна чомусь натрапити на романс "Дарогай дліннаю" (певне, транзитом через Ну, постривай), почути "ку" з Кін-дза-дзи (1986), побачити щось схоже на Любов та голуби (1984) і навіть зауважити вуйка з великим вухами з мульта Зима в Простоквашино. Бос бандюків так схожий на російського актора Олександра Баширова, шо мамо, не горюй. Камео Зіброва тут співає па-русскі (йому мало трешу Продюсера?), німецький турист говорить па-русскі, а навколо лиш самі: Міші, Колі, Вані, Ріти, картошка. Дивно, що під такий коктейлик ще не підтягнулись свободівці з гаслом "Дзідзьо робить з тебе москаля".
А якщо пильно вдивитися у пустку серіалу Відморожений, то це переказ власними словами російського серіалу про Гєну Букіна (Счастліви вмєстє), де майже вся сімейка Дзідзюків (і навіть Антон) косить під відповідних персонажів. Тут варто відзначити абсолютно ідіотські зачіски у сина Андрія і тата Колі, який деколи так дурнувато регоче, ніби це найбільший пришелепко нинішньої поп-культури Патрік Зірка з Губки Боба (чит. про серіал Великі вуйки). Це, звісно, майже нічого, але виконавиці ролі дочки Каті за 8 днів грати у патріотичному трешику Екс (сцена з вінком на 20 секунді трейлера).
Сценарний неадекват Відмороженого важко поставити десь поруч з Левком Дурком (хоча Юлік ніби прийшов з якогось кліпа Дурка). Його поспішальна халтура періодично плодить купу ляпів та ідіотизмів. Події у 96 році мали відбуватись десь до 25 серпня 1996 року (Указ про грошову реформу) з початком обміну купонів на гривні з 2 вересня 1996. Але в ресторації персонаж Дзідзя вже співає "Шикидим" (приблизно вересень 1996) Віктора Павлика. Або Бобер так хотів намахати підсліпуватого директора, або Дзідзева кріокамера може бути ще й машиною часу. Або це все його сон у кріокамері.
З такими касетними примочками з олівцем Дзідзьо краще б передивився фільм Джона Гілла Mid90s (2018), бо якось зовсім дивно, що він ніяк не згадав шкільний фольклор, типу: "Стіною бігає мікроб. За ним ганяється мікроб. Віддай труси. Не твій розмір" чи цикл "Хлопчик маленький знайшов кулемет, швидко в село провели інтернет" або ж "З криком "кія" та ударом ноги татковим яйцям усе до снаги".
За концентрацією усієї тупості серіалу в 7 епізоді та незрозумілим апогеєм матюків на складі, які запікують дрелькою (10 епізод), не зовсім зрозуміло, чому мама Оксана не їде до лікарні після укусу білки? Чому в цій халтурі маленька дівчинка розмовляє з незнайомцем на дитячому майданчику? Чому Міша та Оксана не загасили вогонь у лісі? І чому, зрештою, родина Дзідзюків не використовує паски безпеки (привіт фільму Фокстер і Макс)? Чого вони вчать дітей у своєму серіалі, бо в епізоді, де Губка Боб купує собі автівку це відбувається автоматом відразу. Чому Коля ходить без смартфона, але просто викидає на вітер майже шість штук на обручку? Чому банкірка Ріта взагалі цілується зі зачуханим селюком Мішою, який постійно вигрібає в рєпу? Вона так комусь мститься і тоді, можливо, Відморожений – це пародія Дзідзя на нинішній стан українського кіно? І тільки не треба відмазуватись фільмом Трошки вагітна (2007) Апатоу.
Убогої фантазії сценаристів вистачає лише на робокозаків (Нано-Мазепа, Хмель-Ніндзя, Мамай 3000) чи Зоряний вуйків в стилі фільму Подарунок на Різдво (1996). Дзідзьо хоч добре показує мавпячі гримаси, і тому, може, йому краще зробити галицьку версію Бінго-Бонго (1982)? Перспективна тема про дарвінізм та креаціонізм, де Галичина зробить з мавпи людину, і куди можна заангажувати отця Бойка якимось епічним одкровенням. Для куцої фантазія побожного Дзідзя навколо буяє незораний лан для паразитної експлуатації. Від класики Nuns on the Run і до південнокорейського серіального хіта минулого року Yeolhyeolsaje, тобто Гарячкуватий священик (якщо вкотре не згадувати про Qua la mano (1980) від Челентано). Хоча й досі незрозуміло, як Дзідзьо ще не зняв свою версію Хтивого дідуся (2016).
Якщо Дзідзьо вже такий фаната Сета Роґена, то на темі війни сусідів міг би знімати історичний епос про парканні суперечки Грушевського та Франка у Львові. Зі своєю бородою він би зіграв Михайла Сергійовича не гірше Бенюка у Петлюрі, а без бороди є у Дзідзеві щось таке і від Івана Яковича. Чому досі він не зняв свою версію галицького Апокаліпсису в стилі This Is the End (2013), де латексовий Садовий йорзав би песиком в руках якогось Спринського? А зміксувавши Роґена зі своїм потягом до експлуатації інклюзії, він би міг зняти своє порно з одноногою лесбійкою-азіаткою, яка народилась в Жидачеві від студентського кохання українки та в'єтнамця. А ще краще – з однорукою транссексуалкою-єврейкою.
Оскільки у гуморі Дзідзьо поганенький провідник у кращі світи, то продюсерці серіалу Відморожений Діані Юраш варто вже застановитись над стрічкою, де буде щось більш знайоме для її натури. Наприклад, зняти фільм про покер з Джессікою Честейн. Хоча в українських реаліях це би була стрічка про сєку. І, до речі, усі фільми та серіали Дзідзя так й не відкрили глядачам його патріотичну іпостась у часи війни. То він патріот, ватнік (а-ля Марта Гаськи Шиян) чи просто дрібний пристосуванець з фільму Zezowate szczęście (1960) Анджея Мунка?
І ось саме тут приходить мить щастя для журналіста елітного (ключового, овва) львівського видання zaxid.net Володимира Пирога, який за мотивами серіалу Відморожений навіщось розродився патяканням про елітарну культуру та смакові суперечки. Шкода, звісно, що людям впарюють таке убоге гівенце, де навіть немає над чим сміятись (і тим більше, відволіктись), а вони, відповідно, й несуть відповідну пургу. Може Пиріг ще якось прочитає своїм читачам лекцію про nobrow? Чому з тифлокоментуванням не показують справді цікаві речі? Нового Тарантіно, Кролика Джоджо чи перфектний аскетизм фільму Портрет дівчини у вогні. Гею Бєглову було б особливо почесно начитувати цю історію з легким серпанком лесбійських любощів, а його графоманська душа нарешті би побачила народження Поезії з технік, правил та методів. У дитячій пісенці про акул більше фану, ніж у цьому тупенькому серіалі студії 1+1 від Дзідзя.