Вкраїнський треш для аудиторії бальзаківського віку як відповідь серіалу Свати.
Культурна експансія місцевих інтелектуалів на територію електорату Вови Зеленського.
Серіал Спіймати Кайдаша від сценаристки Наталії Ворожбит звісно, що вже в мульйон разів кращий, ніж українофобська пурга а-ля Останній москаль, Великі вуйки, Догори дриґом чи сеанс ректальної тупості в серіалі Відморожений від Дзідзя. Однак не більше. Це така собі відповідь серіалу Свати, яка також прагматично заточена під певну публіку бальзаківського віку своєю експлуатацією звичних серіальних схемок сентиментальних кліше та прийомів з Битви екстрасенсів.
Спіймати Кайдаша, як і Сватів, можна спокійно дивитися одним оком, кудись виходити, вертатись, і не особливо цим паритись. Ще один аналогічний ефект єднає обидва ці серіали в тому, що не зовсім зрозуміло навіщо їх взагалі дивитися на тверезу голову. Перефразовуючи Вінграновського дивитись все це "ніяк і ніяк". Це ж навіть не ґілті плежа, щоб від нього так перлись українські інтелектуали у своїх народницьких прожектах.
Він нічим не кращий атмосферою чи акторською грою за серіал Катерина (2016) від 1+1 за поемою Шевченка (там і Хостікоєв, і Сумська, і Сова з Черкас). І торішня Кріпосна від того ж СТБ нічим не гірша своїм бутафорським трешем. Спіймати Кайдаша своєю дешевою, вицвілою атмосферкою чи то пекла, чи то лімбу в проклятому селі цілком суголосний польським серіалам з 90-х чи російським серіалам десятирічної давнини з аналогічним переліком проблем.
З тьмою совкових цитат він під кінець вже нагадує легендарний Вєчний зов, де в останній серії обов'язково мусять вилізти бандерівці. Паралельно на СТБ, до речі, Григорій Бакланов (Лаврін) нічого так грає в серіалі Ніщо не трапляється двічі (от тільки гаваріт він там парусскі), але жодного хайпу щось не чути щодо цього.
Серіал Ворожбит не деконструює та навіть не стібе увесь цей шлейф. Він має чітке та обмежене завдання заповнити цю лакуну україномовної відповіді Сватам для певної аудиторії, і в тому наче нема нічого поганого. Однак серіал у своїй одноманітності та плаксивості видихається вже на 7 серії. А в часи навколишнього змізерніння українські серіальники намагаються захланно компенсувати якість об'ємами та кількістю, і тут доречно, наприклад, згадати Карпатського рейнджера на 24 серії в 1 сезоні.
Можна було спокійно склепати довкола найкращого шматочка 11 епізоду якийсь мінісеріал на три-чотири серії та мати чистий спокій. Проте глядач змушений постійно відриватися від цієї трешевої нудоти та баналу з періодичною дилемою про потребу перегляду цієї продукції СТБ чи роздумами про жлобську політику канального сайту, де реклама може тривати 50 секунд.
Треш – норма вкраїнського життя (Руслана, Maruv та Go-A), уся аудиторія Спіймати Кайдаша гуртується на перегляді убогого Євробачення, яке показує канал СТБ. Серіал Спіймати Кайдаша саме з тієї парафії, що й Олег Винник, як вкраїнська відповідь Стасу Міхайлову, який добре знає своє місце в українській поп-музиці, а тому тихенько світить своїм камео в треші Скаженне весілля.
Він добре запліднює свою нішу, а більше від нього ніхто і не вимагає. Серіал Ворожбит з тієї ж парафії, що й скороминущі зальотниці-мемоносиці Jerry Heil та Kazka (як україномовні аналоги Вєрки Сердючки), яких поза цим контекстом можна спокійно ігнорувати. Чи, наприклад, виконавиця alyona alyona, яка ніяк не може стати пророкинею полька-репу зі своїми сільськими утопіями та наївними текстиками, які важко зрозуміти мешканцям міста.
До акторів, власне, претензій жодних. Антоніна Хижняк справді смалить дай Боже, хоча Ворожбит, якщо вже вона так бавиться періодично своїми сінефільськими хохмочками про кіноумовність, могла б для неї виписати щось дрібненьке зі Зоряних воєн. Зі всім тут варто іти до сценаристки, креативної продюсерки, до, так би мовити, мами серіалу, яка чомусь вважає, що її хічкокіанка, це щось направду смішне.
Спіймати Кайдаша, власне, нагадує страшний сон когось з персонажів фільмів Припутні, Вулкан, Додому, Брама, Дике поле чи фестивального кітчу Марисі Нікітюк Коли падають дерева. Це мікс усього колективного і не особливо свідомого в новому українському кіно. Віктор Жданов (Кіборги, Вулкан, Додому, Чорний ворон) в ролі Омелька вже ремонтував автівки в Додому. Юлія Врублевська (Тетяна) продовжує грати свою Свєтку з Припутніх (лише на мить, коли вона стрижеться під спогадну героїню Гострих предметів, здається, що серіал Ворожбит може вирулити у щось цікавіше).
Бакланов (Лаврін) прийшов зі своєю посмішкою зі шароварного трешу Пекельна хоругва (де сценарист ще до коронавірусного часу встиг піднести себе до звання народного генія, а свою халтуру назвати культовішою за фільм Пропала грамота). Тарас Цимбалюк (Карпо) зі своєю фірмовою насупленістю вовком завітав зі шароварної пародії Чорний ворон (експлуатаційника Шкляра). А ще Христина Федорак з Гуцулки Ксені, Роман Ясіновський з Кіборгів та Крутів, Іван Шаран з трешевого серіалу Останній москаль та придуркуватого фільму Шляхетні волоцюги, Артур Логай з Великих вуйків.
Десь, звичайно, можливо, що Ворожбит у своєму сільському романтіке про любов у кальошах просто так комусь мститься за недокіно Кіборги, де її ідеї безбожно розпанахали на патріотичний функціонал. Спіймати Кайдаша відверто звалюється в естетіку каналу СТБ (у телевізорі тут лише рідний канал) з його сентиментальним трешем (закопування цуценят) та дешевою містикою для бідних а-ля Битви екстрасенсів (хоча, звісно, не дотягує своїми вроками до жахіть деяких випусків шоу). Висмоктана з пальця яма та одноманітність сварок швидко набридає.
Дві вдалі гуморески на всі 12 епізодів, де граються допотопними гегами про сьорбальну генетику, адже ж увесь гумор крутиться довкола алкоголю). Ніяковістю підкатів Спіймати Кайдаша нагадує серіал Hello Ladies (2014) зі Стівеном Мерчантом, але ні старшенький, ні меншенький – точно не комедіанти. Обмежений сракою словниковий запас не може дати хоча б якусь завихорену спіралькою багатоповерховість і лише на фініші аж два рази згадує про блядь.
Ворожбит намагається нести у широкі маси ДахуБраху, які не особливо вдало хочуть розбавити сей трешовий детермінізм своїм готичненьким сюром, але краще б тут вже лунав Лісапетний батальйон. Де "Крик душі" із запуканої общаги Кургана чи безсмертні хіти (з Агрегатом) "Бухаєм" (Ворожбит же цитує групу Рукі Ввєрх), "Вчителько моя" чи бомба всіх дискотек "Пострижись як в прошлий раз"?
Цнотливенький секс (СТБ точно не HBO чи Showtime) цього соціально-побутового реалізму привозить якісь дитячі приколи з ранковими фрикціями в унісон з гімном України, Лавріновим блюванням та м'ячем в голову. А що це за маячня про блядь на столі? А чому перший секс Мелашки озвучує "Дим сігарєт с мєнтолом"?
Вона ж така свідома поетка, що в тому 2006 році мусить лунати якщо не Ламине "Моє серце" (тим більше, що про неї нагадали у різдвяному совку в Буковелі Тільки диво), то Друга ріка, яка б пила з її долонь (якраз саме те до серіального мазохізму) чи, прости Господи, Ані Лорак з трьома звичними словами. Кос Лами під гурт Texas, а Другої руки під Coldplay мав би особливо сподобатись місцевим інтелектуалам своїм палімпсестом. А як вдало увесь цей треш на фініші підсумовує неймовірно дурнуватий ремікс пісні "Два кольори".
Лютий сентиментал великим планами у цьому атракціоні бородатих анекдотів (привіт Толоці) про злу свекруху та всрану невістку налягає на найсправжнісінький реалізм, однак героїчну загибель Султанчика зняли вже настільки неправдоподібно (на тлі наслідків Карпового полювання), що просто б постидались давати це в кадр. Ющенко тут чомусь балака чужим голосом, зате Ді Капріо – живий свідок краху дівчачих мрій.
Усі зальоти серіалу в політику просто зайві, як і лінія попика-збоченця, шоу талантів чи Євро 2012. Чудесна вагітність Мотрі, обабіч сліз та шмарклів для православної аудиторії каналу СТБ та електорату Зеленського, ще й рясніє купує знакових совкових цитат: від Москва сльозам не вірить та Любов і голуби та до Кавказької полонянки й Леоніда Бикова. І баба Параска такий безсмертний архетип з радянських екранізацій народних казок на кшталт Фініст – ясний сокіл. І це все якось ще можна зрозуміти, але навіщо сцена бійки у клюбі під Вєрку Сердючку так нагадує про фільм Гірко (2013) від Жори Крижовнікова?
Ворожбит десь, щоправда, інколи згадує, що її серіал міг би бути концептуальним прощанням зі старою Україною, де квірні товариші узрять прекрасний приклад монструозності патріархальної моделі сім'ї. Десь вона замахується на За двома зайцями. Десь дає закордонну еротику червоних мештиків. Сміється з Кріпосної. Натякає, що знімає треш разом з режисером, і десь навіть здається, що навіть дивилась перед цією пародією на комедію серіал The Durrells та Малюка Кенкена. Проте, схоже, не судьба, всього цього замало, щоб почати дивитись серіал Спіймати Кайдаша.